Як вагнерівці, Шторм Z і V воюють за Україну, — інтерв'ю РДК

Як командування армії РФ щодоби знищує сотні своїх же солдатів і чому вони переходять на бік України — в інтерв'ю Новини.LIVE розповів командир і засновник Російського добровольчого корпусу (РДК) Денис White Rex Нікітін.

Як виник РДК?

— У 2022 році РДК складався з мене і двох моїх товаришів. Зараз нас, звісно, набагато більше. Не можу говорити про чисельність, але давно не двоє і навіть не 50 людей. Російська пропаганда намагається вгадати нашу чисельність, пише, що нас то сто, то всі операції замість нас виконують ССО, французькі військові, англійські, американські… Купа версій. Ми поповнюємо наші лави, вийшли на певну систему рекрутингу і підготовки. І навіть у цей момент, коли я даю це інтерв'ю, до нас їдуть люди.

Як проводиться відбір до РДК? Адже у вас багато військових зі "Шторм-Z", вагнерівців…

— Ми повинні розділяти поміж хлопцями, які приїжджають до нас із Росії та інших європейських країн, тими, хто багато років живе в Україні, і тими, хто переходить до нас із полону. Це все окремі групи.

Ті, хто приїжджають до нас із Росії — найбільш пасіонарна група. Ці хлопці перекреслюють своє попереднє життя, спалюють усі мости і шляху назад для них уже немає. Минулого року до нас приїхали хлопці, яким виповнилося по 18 років. Але в нас така хороша система підготовки, що деякі з них потім брали участь у визволенні Вовчанського агрегатного заводу. Пишаюся ними, вони стають військовими профі.

Хлопці з полону — це окрема історія. Я ніколи нікого не виправдовую, але ситуації, за яких люди опиняються в "Шторм-Z" (або V), часто такі, що їм не залишають вибору. Наприклад, хлопець потрапляє в колонію за якусь нестрашну статтю, а йому дають 2,5 роки в'язниці.

Ну, потрапити до в'язниці — це вже якось дивно

— Давайте так, захотів покурити марихуани. Це буває по обидві сторони кордону. Так, це порушення закону, але ми не можемо сказати, що 18-19-річний хлопець — якийсь злісний злочинець.

Марихуана — це не вбивство, не грабіж, не крадіжка…

— Безумовно, але шлях у них у всіх один. Я багато спілкуюся з полоненими, і наразі в Росії ситуація така, що варто людині порушити закон, як через кілька місяців вона опиниться на так званому СВО.

Навіть із СІЗО піде туди. Хтось щось дрібне порушує, когось підставляють. Я особисто спілкувався з чоловіками, яких на вулиці зупиняв патруль і раптово знаходив у них патрони. Звідки вони в них?

Або банальна бійка, людина побилася з поліцейським. Наступного дня їй кажуть: "Дивись, або п'ять років в'язниці за напад на співробітника, або шість місяців СВО — і буде все нормально".

Або ж є чоловіки, яким залишилося досиджувати кілька місяців свого доволі довгого строку, а тут вербувальники з Міноборони кажуть: "Або їдеш на СВО зараз, або сидиш ще п'ять років. Ми знайдемо за що". Я нікого не захищаю з того боку, вони прийшли на землю України зі зброєю в руках, але наскільки був великий їхній вибір? Якщо так вже, по-чесному.

У Росії є колонії з досить нелюдським режимом. Наприклад, Володимирська. Одна, наша вже, людина змушена була підписати контракт із Міноборони, тому що потрапити туди було нестерпно.

То ці люди — ваша так звана цільова аудиторія?

— До вибору бійців, для яких ми відкриваємо двері РДК, я підходжу дуже ретельно. Окрім того, що нам потрібні вмотивовані в хорошій фізичній формі люди, мені ще важливий клімат, який у нас створений. Я ставлюся до нашого підрозділу як до ордена, як до військової організації. У нас є розпорядок, традиції, символіка.

Мені важливо, щоб людина це все приймала і ставала частиною бойового братства. Але якщо я розумію, що вона з іншої ліги, іншого світу — ми не зійдемося, і мені немає сенсу забирати її з полону.

Кого ви не візьмете?

— Ті, хто їдуть до нас як добровольці, з ними завжди відбувається співбесіда. Буває таке, коли молоді хлопці сваряться з дівчатами і пишуть: "Все, я йду від тебе в Російський добровольчий корпус". Але коли він охолоне, зрозуміло, що нікуди вже не піде.

Нам важливо, щоб такі рішення були обдуманими, щоб вони не приймалися під тиском. І коли я спілкуюся з полоненими, які бажають перейти на бік України і битися в лавах РДК, я завжди уважно дивлюся, щоб його вибір був добровільний. Адже він може залишатися в полоні до кінця війни, а може піти на обмін.

Але якщо він хоче в РДК — у нас із ним розпочинається повноцінна співбесіда. Обов'язково дізнаюся обставини полону. Адже дехто перебігає в полон, і таких історій у нас уже багато, хоча це небезпечно і складно.

Що таке лінія фронту? Тобі будуть стріляти в спину, якщо зрозуміють, що ти перебігаєш на лінію ворога, а якщо якась незрозуміла ситуація — можуть розстріляти і на українських позиціях. А є ще дрони, колючий дріт, мінні поля, Дніпро. До речі, дехто його перепливав, щоб потрапити до нас. Це величезний ризик.

Скільки у вас ексвійськових із "Вагнера"?

— Те, що створив Пригожин, — це певною мірою військово-політична машина. І що у них чудово виходило, так це робити з учорашніх зеків, якщо не справжніх військових професіоналів, то як мінімум крутих вояк. Там дійсно дуже жорстка система підготовки і покарань. Обнуляти, тобто вбивати без суду і слідства, наскільки я знаю, прийшло з "Вагнера".

При цьому важливо розділити. "Вагнер", який існував до початку повномасштабної війни і діяв у країнах Близького Сходу та Африки, — це все-таки ті, хто добровільно уклав контракт. Вони були вільними або ексвійськовими. Це інша історія.

"Вагнер", який з літа 2022 року став набирати з в'язниць і колоній — це інше. У наших лавах є бійці обох "Вагнерів", і вони себе чудово проявляють. Дехто з них навіть ніколи не ступали на українську землю, але покинули ПВК, щоб битися проти РФ.

Чому?

— У них є поняття совісті та чесності. Адже навіть у таких жорстких підрозділах людина залишається людиною. Вона робить вибір — розстрілювати полонених чи ні, обнуляти своїх чи намагатися уникнути цієї ситуації, йти вперед чи здаватися. Зрозуміло, коли тобі кажуть: "Іди вперед, або ми тебе розстріляємо", то ти йдеш вперед. Але деякі хлопці зробили свій вибір, залишили свої контракти в Африці, приїхали сюди захищати Україну. Це гідно.

Періодично вагнерівці до нас надходять. Адже після вбивства Пригожина ця ПВК стає історією. Хтось пішов під Міністерство оборони, хтось ще кудись.

Хочу нагадати, що чи це вагнеровець, чи інший російський доброволець, він займає місце якогось конкретного українця. Ми не просто воюємо за Україну проти нашого спільного ворога, ми ще зберігаємо життя якогось українця. У нього є час трохи довше підготуватися до відправки на фронт. Процес, який ми вершимо, важливий і для України.

Ваш шеф — ГУР і Кирило Буданов?

— Наш шеф — Кирило Буданов. Ми намагалися потрапити до багатьох українських силових відомств, але нас не брали. Думаю, за сукупністю причин. На початок війни склалася парадоксальна ситуація. У мене є репутація, мене багато хто знав по обидва боки кордону через мою діяльність. Мені могли довірити автомат, але не могли довірити якогось легального статусу. Це вимагало сміливого рішення — довірити, нехай знайомим, але все-таки громадянам Росії, країна яких напала на Україну.

Я намагався пробитися і в СБУ, і в ССО, і в ТРО, і в ЗСУ. Можливо, десь я стукав у зачинені двері, десь мені давали усвідомити: "Ну ти зрозумій, така ситуація…"

Було таке, коли говорили: "Чувак, сорі, але ти громадянин РФ"?

— Була ситуація, коли мені сказали: "Радуйся, що ти не лежиш із мішком на голові десь у підвалі СБУ. А бігаєш тут з автоматом, та ще й живий і навіть здоровий".

Давайте будемо чесними — 24 лютого починається інша реальність. Починається війна, якої Європа не бачила з 1945 року. По українських містах летять ракети, їдуть танки, стрілянина, звірства з боку армії РФ. І тут ми. Далеко не кожен українець готовий розбиратися, хороші ми чи погані, жили ми тут чи перебігли кордон.

Всі чують мій яскраво виражений московський акцент і бачать мій червоний паспорт — громадянин РФ. Для них це маркер, я не українець, я не свій і чужинець. А я ще й хочу, щоб мені дали автомат. Зрозуміло, що на це дивилися, м'яко кажучи, з подивом.

Були ситуації, коли на мене направляли зброю. Треба було під стволом дзвонити і говорити, що я хороший і нормальний, я тут давно. Ми готові були воювати нелегально, наскільки це можливо, але були проблеми з пересуванням Україною. Воювали ми за мої гроші, я купив машину, на якій ми пересувалися по 4-5 осіб. Але все це був якийсь піратський підрозділ. А я хотів вибудувати повноцінний.

Що в вас розгледів Буданов?

— Насамперед нас розгледів мій товариш Дмитро, але, звісно, підпис мав поставити Кирило Олексійович. Думаю, що моя репутація людини ідейної та надійної зіграла певну роль. Ну і на момент нашого вступу до ГУР ми вже почали воювати.

Уже почалася історія. Нам ніхто нічого не дозволяє? Ну ок. Ми будемо воювати самі, а там подивимося. Не було такого, що вже зовсім кота в мішку оформляють у Головне управління розвідки. У нас була маленька база на Донеччині, господарство — тож ми увійшли в ГУР як невелика спаяна одиниця.

Як вам довіряли українські військові, коли вони чули, що перед ними російські підрозділи, які ще вчора були у "Вагнері" та "Шторм Z"?

— Грали горизонтальні зв'язки, допомагали друзі. Ще до війни добре знав Родіона Кудряшова з 3-ї ОШБр. Я в нього попросив шматочок фронту і мінімальне постачання. Він мене перепитав: "Денис, ти при своєму розумі? Ти справді хочеш воювати? Вночі холодно, вдень спекотно, стрілянина, кулі…" Відповідаю йому: "Я за цим сюди і приїхав". Тобто мені добре допомагала моя репутація до 2022 року.

Були смішні ситуації. На одній із позицій я сказав, що рацію в руки брати не буду. Бо якщо я зі своїм московським акцентом скажу, що на позиції все нормально, тоді весь сектор думатиме, що російський спецназ захопив позицію і каже, що все нормально. Спочатку ми були екзотикою, але потім про нас дізнавалося все більше людей. І надалі за нас стали говорити вже справи наших бійців.

Чому РДК не на Курщині?

— Ми брали участь у визволенні агрегатного заводу у Вовчанську, коли якраз почалася операція на Курщині. Тому ніяк не могли підтримати її. Місяць були зайняті на Вовчанському заводі, а це величезний комплекс будівель, непроста робота. Там намертво стали бійці 138-ї бригади РФ і не збиралися поступатися.

Нещодавно отримав доступ до телефону одного з командирів гарнізону. Там було звернення до Міноборони РФ, в якому він говорив, що бригада захопила один зі стратегічних об'єктів України, просить підкріплення, але йти нікуди не збирається. Вийшла "Азовсталь" навпаки.

30 будівель, дуже товсті стіни — це було непросте завдання. Цей завод міг стати плацдармом для подальшого наступу на частину Вовчанська, а далі й на Харків.

З часу визволення Вовчанського заводу минуло чотири місяці. Ви хотіли б взяти участь в операції на Курщині?

— Безумовно. Але наразі наші бійці перебувають на найрізноманітніших ділянках фронту. На базі максимум п'ять людей.

До речі, бійці РДК проходять детектор брехні перед оформленням?

— Безумовно. Для тих, хто переходить до нас із полону, це обов'язкова умова. Загалом, це комплексна перевірка: психологічні тести, перевірка особистої інформації, аналіз соцмереж, розвідка з відкритих джерел, співбесіда і, безумовно, перевірка на детекторі брехні.

Чому росіяни йдуть воювати проти України?

— Причина тільки одна — фінансова. Кровожерливі маніяки, які хотіли вбивати українців заради великої Росії, поповнили українські чорноземи в перші місяці війни.

Далі йдуть ті, як я їх називаю, єдиний квиток зі злиднів. Помножте свою зарплату, наприклад, на 10. І нехай собі кожна людина відповість: я піду за ці гроші на війну? Я готовий?

Так, багатьом із них розповідають: друже, ти будеш на п'ятій лінії, будеш копати окопи, автомат тобі навіть у руки брати не треба буде. Ну, максимум будеш охороняти склади. Щоправда, потім з'ясовується, що вони йдуть вперед у м'ясному штурмі, але вже надто пізно.

І коли я розмовляю з полоненими, у багатьох із них образа, їх обдурили. Їм було обіцяно облаштовувати лінію окопів і бліндажів на третій лінії оборони, а за фактом вони потрапили у полон у першій же атаці в м'ясному штурмі.

Мобілізаційний потенціал у РФ великий, але з урахуванням того, як вони ведуть війну… У мене є бійці, які залишилися живими — двоє із сотні! Ця сотня перетворилася на фарш протягом 48 годин. Перші 20 пішли вперед — загинули, потім інші 20 і так далі.

Інша ситуація — 250 осіб відправили вперед на чотирьох БТР, у підсумку в полон здалося 17. Один із них, із ПВК "Вагнер", застрелився. А решта загинули. Хто зістрибував із техніки — їх давили свої ж. Це божевільна витрата особового складу, люди закінчуються.

При цьому жодного великого українського міста не захоплено. Все, що РФ захопила, становить 4,5 тис. кв. км. Дві Москви. 300-350 тисяч людей лежать шарами навколо Авдіївки, у Дніпрі плавають, ще десь. Витрати шалені. Тому пішли в хід єгиптяни і навіть уже Північна Корея.